Меню
МАЙКЛ: «Поступ» - це був хаос, в якому був шанс на творчість | |
 Фото: з особистого архіву МайклаМайкл (Михайло Мишкало) – це, напевно, один з перших блогерів у Львові. Тільки свій блог він вів у газеті «Поступ», де мав цілу авторську сторінку. Ми, молоді та ранні, вважали його «зіркою» на рівні з Юзьом Обсерватором (Юрком Винничуком) і з нетерпінням чекали нових його текстів. Зрештою, не тільки ми. Останнім часом про Майкла мало що чути. Чим він зараз займається, що думає про сучасну пресу, публіцистику та чи вважає «Поступ» феноменом газетного ринку, які проекти має в планах реалізувати – про це та інше в інтерв’ю Майкла для Press-centre.com.ua. - Майкл, які Твої враження від виборів? За кого голосував, якщо не секрет? - На вибори не ходив. Які можуть бути враження, коли люди в день виборів питають у сусідів, за кого голосувати?! - Зрозуміло. Де в Тебе зараз основне місце праці? - Zgroup.com.ua. Я – приватний підприємець, займаюсь перекладами. - Тобто публіцистика для тебе на сьогодні - це другорядне? - Кожен футболіст мріє грати на чистих м’ячах, це – публіцистика. Але на полі потрібно виконувати і чорнову роботу, це – переклад. - На Твою думку, яке місце займає публіцистика в сучасних ЗМІ? Що змінилося за останні років десять? - Місце займає непропорційно велике, і пояснюється це тим, що мало хто хоче копати реальні факти, що вимагає певних професійних знань і важкої праці. За 10 років прийшов Інтернет і вже нікого не здивуєш тим, що ти знаєш, як правильно називається останній альбом Supertramp чи хто президент Ботсвани – є старий добрий Google. Тобто зараз можна вразити, якщо ти граєш на чистих м’ячах, маєш ідею, думку, я не знаю, пару слів, складених так, як не може скласти ніхто інший, - стиль. http://uk.wikipedia.org/wiki/Supertramp - Справді? Бо на мою думку, зараз пальма першості, навпаки, за сухими новинами, натомість їхній аналіз, осмислення відійшов на другий план… - Це – те, що я сказав, - що ніхто не хоче виконувати чорнову роботу. Зараз у журналістів відсутнє бажання бути першим на якійсь події, бо, щоб бути першим, треба знати, що там щось буде. Я мав на увазі не аналіз чи осмислення – я мав на увазі сирий фактаж, який через 40 секунд мають всі. Наприклад, з Колесніковим (напевно, Майкл має на увазі випадок, коли віце-прем’єр Борис Колесніков протаранив автомобіль ДПС. – авт.). Треба вміти побачити кут, який не побачив ніхто. Наприклад, катастрофа на Скнилові: один військовий профі це подав, як на мене, краще за всіх інших. - Кого ти маєш на увазі? - Це була публікація в «Столічних новостях». Військовий пілот, який возив ракети на літаку з колишнього заводу Кучми в Казахстан з Дніпропетровська, сказав, що в той день, коли трапилась Скнилівська катастрофа, було дуже тепло, і повітря було розріджене – тобто літаку в таких умовах потрібний був більший радіус для виходу з віражу. Пілоти, які літають регулярно, не роблять таких елементарних помилок. Плюс аварія не призвела б до стількох жертв, якби пілоти демонстрували своє вміння над полем, як передбачено правилами. Зрештою цей автор робить висновок, що винні організатори плюс пілоти. - У своїх текстах Ти часто описуєш чиїсь життєві історії. Скажи, це вигадані чи реальні персонажі, з якими тобі довелося бути знайомим? - Реальні. У мене проблеми з фантазією. - Ти досить часто зачіпаєш тему заробітчанства. Чому вона для Тебе така важлива? - Мої товариші, однокласники і одногрупники там. Наприклад, в Торонто моїх однокурсників більше, ніж у Львові. І я сам цим займався. - Коли це було? Де? Ким працював? - Польща – Великобританія – Югославія – Угорщина. Базари, будови, стриг траву, бейбі-ситінг, гуляв з псом, носив меблі… Це були 90-ті, відразу після скорочення на «Поляроні». - Не хотілося залишитись за кордоном на постійне проживання? - Є люди, які там свої, навіть не знають мови. У них просто не виникає відчуття ностальгії. А є люди, які там чужі, навіть не маючи мовних проблем. Я – цей другий тип. - На мою думку, Твоїм текстам притаманний тонкий психологізм, вмієш влучно зауважити дрібну, але показову деталь. Скажи, яким, на Твою думку, є збірний образ львів’ян? Наскільки вони змінились і в яку сторону? - Нові львів’яни кращі, ніж старі, до якого належить моє покоління. Зараз вища конкуренція. Як і всюди, все поділено на багатих і ні, на успішних і ні. Всі хочуть всього вже і зараз, і ніхто не хоче зупинитись і подумати. - Ти читаєш львівську пресу? Якої думки про неї – підбір тем, якість текстів…? - Зараз не бракує інформації. Зараз бракує ідей. Якщо говорити пафосно, де нові бітлз, Керуак, та навіть новий Стефаник чи Івасюк? - Тобі бракує «Поступу»? - Так, це був хаос, в якому і був шанс на творчість людей, які там працювали. - Мені останнім часом доводиться чути від колег, які працювали в «Поступі», і які не працювали, але читали його, що це була газета-феномен, і подібної зараз немає. Ти також так вважаєш? У чому цей феномен полягав, як ти думаєш? - У львівській пресі занадто мало оригінального і занадто багато «редакторської правки». Тобто є стандарт – і гайка. Відсутністю стандартів «Поступ» якраз і виділявся. Не було жорстких рамок, тому в таких умовах могло виникнути як погане, так і добре. - Ти зараз ведеш блог на Zaxid.net. А маєш акаунт в LiveJournal (ЖЖ)? - Ну, здається, на Zaxid.net, я вже нічого не веду, не вписуюсь в редакційну політику. Я – не історик. ЖЖ не веду. - Чому? Тебе в принципі не цікавлять блог-сервіси чи ти просто їх ще не освоїв? - Все набагато простіше - If you have to say nothing say nothing. У мене також немає оригінальних ідей, тому просто займати простір і морочити людям голову мені соромно. Крім того, я старий і люблю читати книжки. - Зрозуміло. Маю до тебе спеціальне запитання від Олександра Ковальчука: «Нахріна Тобі та ностальгія в текстах? Це – тренд такий чи що?». - Це так само, як казав колись Онисько (Олег Онисько, колишній головний редактор газети «Поступ». – авт.) - «Чого ти такий мрачний?». Я особисто не думаю, що пишу ностальгійно і вважаю, що я пишу в стилі легкого абсурду і комедії. А чого люди так це сприймають – алах його знає. Я сам людина тільки майбутнього – всі ці байки, що колись трава була зеленіша, – нонсенс. Моєму сину 11 років, мене цікавить, що буде завтра, а те, що було вчора, вже пролетіло. - На Zaxid.net в короткій інформації про себе пишеш, що «вивчаєш минуле, живеш теперішнім і думаєш про майбутнє, тому що це – єдине, що можна змінити». Які важливі зміни Ти маєш намір змінити у своєму майбутньому? - Є ідея фікс написати одну річ, яку пообіцяв давно одному чоловіку. Ніяк не виходить написати. Нічого революційно змінювати не планую, змінювати всесвіт не збираюсь – треба робити малі кроки. Just do it – краще не придумаєш. - До речі, Ти не думав видати збірник власних публікацій? - Ні, по простій причині, що вони не читабельні у такій формі. Хто це буде читати?! Ідея в тому, щоб це сплести так, щоби читалось. Можливо, як роман у повістях. От власне це не виходить. Може, вийде. - Слухай, давно хотів Тебе запитати: Михайло Мишкало – це Твої справжні ім’я та прізвище? Це випадковість, що вони співзвучні з Mickey Mouse? - Я можу паспорт показати. Про старого Міккі я навіть і не думав. БІОГРАФІЧНА ДОВІДКА: Михайло Мишкало народився 1964 року в Ужгороді. У 1986 р. закінчив Львівську політехніку, за спеціальністю «електрофізика». Навчався також в Львівському університеті імені Івана Франка на факультеті міжнародних відносин, але не закінчив його. Друкувався у газетах «Поступ», «Тиждень», «Арка», «Аргумент-газета», журналі «Ї», «Маклер» та в журналі про бухгалтерський облік, назву якого не пригадує. Зараз працює в інтернет-виданні «Західна аналітична група» (Zgroup.com.ua) перекладачем. Має сина. Хобі: книжки, джазова музика. Розмовляв Василь Хомин Ми в соцмережах: Facebook, Twitter, Google+, ВКонтакте 30.11.2010 | |
|
Перегляди: 3250 |
Рубрика: |
Ключові слова: | |
Схожі публікації:
|
©2008-2015 Прес-Центр Використовуючи матеріали з "Прес-Центру" не забувайте на нас посилатися |
Львівські новини Прес-Центрувімкнено
Copyright MyCorp © 2024 | 