Сплав журналістів по Дністру на катамаранах ледве не перетворився на трагедію

Четвер, 30.11.2023, 21:21
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Сплав журналістів по Дністру на катамаранах ледве не перетворився на трагедію
Фото: Ірина Форнальчик, Володимир Хіцяк, Уляна Куйдич МТС організував для журналістів Галичини сплав по Дністру, під час якого ми мали протестувати новий брендований телефон цього мобільного оператора. Проте трапилось дещо непередбачуване. Ідея була така: всі збираємось в Івано-Франківську, далі їдемо до призначеного місця у селі Вижнів, де на нас чекали інструктори з катамаранами. Два дні сплавляємось по Дністру до Раковця, насолоджуючись красою дикої природи, і по ходу ведемо блог нашої мандрівки, використовуючи для цього телефон МТС Trendy Touch 547. Усе йшло по плану. Рано-вранці ми всі зібрались на вокзалі у Франику, дочекалися автобуса, який повіз нас в село Нижнів. Там ще трохи пройшлися пішки до річки, де на березі нас вже чекали кілька інструкторів і катамарани. Моросив дощ. Було вітряно. Тому бажання сплавлятися у більшості різко кудись зникло. — Да все будет нормально! — заспокоювали нас інструктори з Києва. Але журналісти, багато з яких ще й не вміли плавати, були налаштовані скептично. Хтось кинув фразу, що краще почекати до завтра. Може, розпогодиться. Погода не налаштовувала на сплав Вирішили поїсти. Бо на повний шлунок воно завжди краще рішення приймаються. Дружина одного з інструкторів, пані Наталя, швидко накрила імпровізований стіл на одному з наших плавзасобів і ми почали зі смаком наминати зготований нею сніданок. Журналісти голодні і журналісти ситі — це дві великі різниці. Настрої у колективі різко змінились і всі з легкістю погодились сплавлятись негайно. Ще більше в цьому рішенні утвердились, коли змочили ноги в Дністрі, зносячи на воду з крутого берега катамарани. Вода була теплою. Дуже теплою. Тому холодний дощ уже не здавався такою великою проблемою. Усім пороздавали рятувальні жилети, весла і «гермо» (так інструктори називають герметичні мішки), в які слід було запхати рюкзаки, аби речі не намокли, якщо катамаран перевернеться. Крім того, «гермо» з рюкзаком всередині виконувало на катамарані функцію такого собі сідла. На кожен катамаран саджали по п’ять журналістів й інструктора. Розсілись — вперед! Один за одним катамарани «відчалювали» від берега і ставали на маршрут. Зрештою і катамаран з представником команди «Прес-Центру» вирушив у плавання. Катамаран був особливий, тому що разом з нами в команді був і сам експерт із зовнішніх зв’язків МТС Україна Володимир Хіцяк. Володимир Хіцяк (зліва), якого, до речі, журналісти визнали найкращим з-поміж прес-секретарів компаній у Львові Через півгодини ми, як діти, не могли натішитись, що не піддались тимчасовій слабкості і не залишились на березі чекати наступного дня і хорошу погоду. Дощ припинився. І ми щосили гребли в напрямку села Стінка, де мали стати на ночівлю. Дністер... Обабіч за нами спостерігали незворушні чаплі Дорогою розважались, влаштовуючи перегони з іншими катамаранами, та співали. Години через дві небо закрили важкі темно-сірі хмари, усе довкола почорніло і вдарила злива. Ми миттю промокли до нитки. Через сильний зустрічний вітер гребти стало тяжко. Здавалось, попри докладені зусилля, ми стоїмо на місці. Зрештою, якось таки дісталися до повороту, де вітер вже перетворився з нашого ворога на друга, підганяючи нас у спину. Різко розпочавшись, так само різко злива вщухла. З нашого катамарана знову залунали пісні. Довколишні краєвиди тішили око. Ми бачили скелі з фіолетового сланцю. Стінки, як їх тут називають. В одному місці на крутих схилах спокійно паслися корови. А ще здивувало місцеве населення. Усі дівчата, яких ми бачили, на голові мали пов’язані хустки, і вдягнені вони були у кофти і спідниці однакового фасону і схожої кольорової гамми. Хлопці ж мали на голові оригінальний багатокутний головний убір. — То, певно, старовіри, — пожартував хтось. Оскільки інших варіантів ніхто не запропонував, а компетентної людини, яка б пояснила нам, чому ці хлопці-дівчата так специфічно вдягаються, не було, то на цьому єдиному варіанті ми й зупинилися. «Старовіри» для перетину Дністра використовували кумедні плоскодонні човники, схожі на корито. При чому маневрували на них надзвичайно майстерно. Це й зрозуміло, адже, як потім нам пояснили, багато людей з сіл по один бік річки ходять на роботу на інший бік, моста поблизу немає, тому «корито» для них — транспортний засіб, який вони використовують щодня щонайменше двічі на день. Наловчилися. "Корита" Надвечір ми дісталися с. Стінки. Смачно повечеряли. Зготували казан глінтвейну. Наслухались історій від інструкторів про те, як вони сплавлялись на Південному Бузі, в Карелії. Напевно, Карелія сильно вразила інструкторів, бо про неї вони часто згадували упродовж всієї нашої дводенної мандрівки. Подиву гідна майстерність, з якою пані Наталя готувала їсти на нашу «банду» (а було чоловік з двадцять). За короткий час вона з «нуля» зготувала борщ, гречку з домашньою тушонкою, салат. Капусту на цілу миску салату пані Наталя накришила за лічені хвилини. «Я б так не змогла», — не стрималася одна з журналісток, і решта ствердно кивнули. Скоро будемо вечеряти Ранок наступного дня зустрів нас болем у м’язах. І появою заколотників. Одна з журналісток заявила, що не хоче плисти далі, бо дуже втомилась — і взагалі її нудить на воді. Дівчина сказала, що вона така не одна і ще кілька журналісток також не хочуть в катамарани. — Хто це, цікаво?! — вигукнув журналіст з Луцька. Заколотниці себе не виявляли. Атмосфера наелектризовувалась. В суперечку втрутився експерт МТС Володимир Хіцяк і сказав, що він, як і більшість, за те, аби пройти маршрут до кінця, але він буде на боці найслабших, бо їм найскладніше. — Ну, то хай собі залишаються тут, а ми попливемо далі! — обурювались ті, кому гребти сподобалось. — Попливуть всі, — продовжив Хіцяк, — тому що найближче місце, звідки нас може забрати автобус, за десять кілометрів звідси. Назагал ми мали пройти більше 70 кілометрів. 35 км першого дня, і приблизно стільки ж — другого. Зробивши коротку екскурсію в печери, де в прадавні часи був розташований язичницький, а згодом і ранньохристиянський храм, поснідавши, ми вирушили в путь. Печера-храм Погода була чудова. Гребти було одне задоволення. Щоб було ще веселіше, команда нашого катамарану ухвалила рішення випитати у місцевих рибалок, де найближчий магазин, щоб затаритись пивом. Що це було за село, ми так і не дізнались. Але магазин там називався гордо — «Торговий центр «Дністер». На ділі ж звичайний сільський «кооп». Саме той торговий центр Сонце, повітря, вода і пиво — що ще потрібно для щастя?! Під пиво ми розговорили нашого мовчазного інструктора Андрія і дізнались, що він раніше займався бізнесом. Крутив величезними сумами, воював з податківцями і з нечесними конкурентами. Зрештою, плюнув на те все, став інструктором, і тепер от разом з друзями сплавляє людей. Крім того, робить катамарани, здає їх в оренду. Так що це захоплення приносить непогані доходи. За розмовою ми не помітили, як пройшли 10 км і дісталися саме того триклятого місця, де нас мав забрати автобус. Ті, хто хотів плисти далі, до Раковця, дуже розчарувались. І аби їм підняти настрій, інструктори дозволили покататись на двомісній байдарці, яка всю дорогу нас супроводжувала. З берега спостерігати за першими спробами журналістів приборкати норовливу байдарку на сильній течії Дністра було дуже смішно. Їх дуже швидко зносило далеко вниз по течії, і потім байдарочники-новачки довгі півгодини, або й більше, намагалися повернутись назад, до нашої стоянки. А течія знову їх зносила. Раптом сталась біда. На березі. Одному з інструкторів стало зле. Нирки. Пощастило, що автобус вже був на підході, і незабаром ми вже мчали в лікарню. Всю дорогу інструктор корчився від нестерпного болю. — Ребята, я вас еще сплавлю! — витиснув він з себе, коли виходив з автобуса біля районної лікарні. Згодом нас заспокоїли, що з ним все буде гаразд. Тому додому ми повертались з хорошим настроєм. У поїзді Володимир Хіцяк вирішив більше розповісти про фірмові мобільні від МТС. Це все через нього - МТС Touch 547 Розробила їх компанія ZTE. Телефони сенсорні, мають широкі функціональні можливості і при цьому коштують лише 649 гривень. Купити МТС Touch 547 можна в будь-якому фірмовому салоні МТС на всій території України. Хочете, щоб журналісти «Прес-Центру» написали для Вас статтю? Без проблем. Напишіть нам на електронну пошту press-c@ukr.net — і ми домовимось. Василь Хомин, «Прес-Центр» Ми в соцмережах: Facebook, Twitter, Google+, ВКонтакте 05.08.2011 Твіт
Перегляди: 2991 \| Рубрика: \| Ключові слова: катамаран, журналісти, сплав, Дністер, байдарка, Володимир Хіцяк, МТС Touch 547