Епідемія триває досі… (ДАЙДЖЕСТ)

Фото: rpl.net.ua

В українському медіа-просторі  часом поняття "журналіст" зводиться до значення "працівник ЗМІ". Це відбувається через втрату стійкої позиції, яка не дозволила б маніпулювати "четвертою владою". Цим та іншим явищам намагається запобігти Єгор Соболєв, відомий журналіст, керівник численних медіа-проектів, координатор незалежного бюро журналістських розслідувань "Свідомо".

— Пане Єгоре, як виникла ідея створити бюро журналістських розслідувань "Свідомо"?

— Було два мотиви. Перший - займатися журналістикою, яка справді допомагає людям. Другий - не залежати від власників ЗМІ. Бюро дозволяє досягти обох цілей.

— Скільки журналістів сьогодні працює у вашій команді?

— Лише на бюро працює троє журналістів: Олександр Акименко (екс-агент впливу на "Інтері"), Матвій Нікітін (екс-"комерсантівець") і я. Ще є кілька колег, які роблять для нас розслідування, працюючи в інших медіа.

— Чи має "Свідомо" юридичну захищеність?

— Вона має ім'я. Це Роман Головенко, юрист Інституту масової інформації.

— Як мені відомо, бюро планує створити наступного року свою мережу по  всій Україні. Як виглядатиме її структура?

— Ми хочемо створити не свою, а спільну мережу журналістів-розслідувальників, які б обмінювалися розслідуваннями, за бажання - інформацією, а за потреби - підтримкою.

— Чи зможе бюро зберегти свою незалежність?

— Це покажуть наші матеріали. Але залежно жоден з нас працювати не вміє. Я сподіваюся, і не навчиться.

— Ви казали, що орієнтуєтесь на за­хідну журналістику. Чи є бюро  журналістських розслідувань "Свідомо" прототипом західних медіа?

— Хороша журналістика однакова і на Заході, і на Сході. А ось досвід інших бюро я хочу вивчити наступного року.

— Крім координації незалежного журналістського бюро "Свідомо", Ви є ще  лідером громадської організації "За професійну журналістику". Якою є мета  цієї організації?

— Як і у бюро - поширення значущої, близької до людей журналістики, що відповідає стандартам. "За професійну журналістику" вже вдруге організовує курси для студентів журналістських вишів про майбутній тиск у редакціях; минулого року ініціювала кампанію проти замовних матеріалів - переслідувала депутата Калашнікова, інші добрі справи робила.

— У 2006 році Ви керували проектом "Краще не брехати". Суть проекту, враження від зустрічей зі студентами...

— Ідея - максимально реалістично змоделювати тиск на майбутніх журналістів. Показати їм, як ними маніпулюватимуть "редактори", які діють в інтересах цензорів чи замовників. І у такий спосіб підготувати до випробувань, з якими стикаються усі журналісти. Враження від студентів завжди дуже гарні...

— У червні 2004 року Ви очолили київську медіаспілку, стали одним з організаторів журналістської революції. Минуло доволі багато часу. Що вдалося і не вдалося зробити журналістській братії у період помайдання?

— Тоді вдалося усе - об'єднатися, висунути спільні вимоги і побороти цензуру. Але 2006 року журналістика захворіла на найнебезпечнішу хворобу - корупцію, епідемія триває досі...

— Існує твердження: щороку українські виші випускають сотні кваліфікованих журналістів. Кількісний фактор наявний, а чи має він якісний характер?

— Не сваріть мене з деканами (усміхається). Насправді журналістська освіта потребує величезних змін та інвестицій. І це ой як окупиться.

— Нема таємниці, що для багатьох журналістів опанування і вміле  застосування української мови є недосяжними. Як вдалося Вам вивчити українську мову, перебуваючи більшу частину свого життя в Росії?

— Все почалося з перегляду футбольних трансляцій. Але я не думаю, що я опанував мову. Мова - це океан. Намагаюся далі його вивчати.

— Хто для Вас є зразком у журналістиці?

— Їх багато: Юля Мостова та Сергій Лещенко чудово вміють працювати з джерелами; Микола Вересень та Анатолій Борсюк - звертати увагу на головне. В багатьох моїх колег завжди є чому повчитися.

— Чи плануєте повернутись на телебачення?

— Зараз мета - зробити успішним бюро. Мрію довести, що якісні розслідування можуть бути корисними, популярними та рентабельними.

— Щодня сотні журналістів відчувають присмак буденності і одноманіття від  своєї роботи. Що могли б порадити своїм колегам у цій ситуації?

— Змінити професію, бо вони помилилися.

Юліана Лавриш   

«Суботня пошта», 03.02.2009