Тарас СМАКУЛА: «Спекулятивний етап ми вже пройшли»

Снепшот з «12 каналу»

Напередодні «дня народження» «Західної інформаційної корпорації» (15 липня ЗІКу – 5 років) головний редактор інформагентства Тарас Смакула розповів в інтерв’ю «Прес-Центру», до яких хитрощів вдавався ЗІК, щоб збільшити відвідуваність, на чому заробляє агентство, як складаються стосунки у головреда із власниками, та про інші, не менш цікаві, моменти.

— Пане Тарасе, як Ви оцінюєте роботу ЗІКу за ті 5 років, які він існує? Яких важливих змін вдалося привнести у роботу інформагентства особисто Вам?

— Я прийшов у ЗІК вже після трьохрічного існування агентства. Кореспондентська мережа у Західному регіоні вже була налагоджена до мене. Те, що вдалося зробити мені, — це оновити сайт. Багато змінилося технологічно і технічно. Зараз стало набагато більше можливостей, трохи поновили концепцію: із загального обсягу новин, які йшли раніше з усіх джерел інформації (тоді був т. зв. «вал» текстів), почали виокремлювати найбільш яскраві і цікаві новини.

Крім того, ми тепер працюємо із загальноукраїнською інформацією, принаймні задекларували себе агенцією не лише західноукраїнською, але й з амбіціями щодо виходу на загальнонаціональний рівень.

Більш-менш фахово почали займатись розкруткою сайту. Я прийшов сюди з газети, там розкрутка кардинально відрізняється від того, як це робиться на сайті. Довго потрібно було «в’їжджати», зрозуміти, що саме для цього потрібно і як це зробити. До цього ЗІК існував як існував, практично по мережі не просувався, а якщо і просувався, то дуже малими темпами. З одного боку, це були проблеми технічного характеру, з іншого, самі люди починали рости, розуміти, що воно таке і для чого потрібні. За два останні роки ЗІК почав частіше звучати на загальноукраїнському рівні, про нього тепер знають у Києві, Донецьку, Криму. Ще до мого приходу була польська стрічка, зараз запустилась і англомовна. Хоч вона дає небагато заходів (300-400 щодня), але, я вважаю, також добре впливає на імідж ЗІКу.

— Чим найбільше цікавляться відвідувачі-читачі ЗІКу?

— До останнього часу людей цікавила інформація львівська, а також те, що ми даємо по Західній Україні. Ми були чи не єдиним засобом масової інформації, який охоплював такий великий регіон, що дозволяло нам мати свою сталу аудиторію, яка читала сайт. Але після певного часу ми зрозуміли, що це дуже малий відсоток. Дедалі частіше зростала відвідуваність інформації загальноукраїнського характеру, тобто це може бути і ексклюзив, і аналітика. І майбутнє ЗІКу, на мою думку, – загальноукраїнська агенція з досить сильними місцевими коренями, скажімо так, зануреністю у львівську специфіку.

Взагалі, дуже важко охопити два сектори — інформагентство і сайт. Інформаційне агентство має подавати інформацію об’єктивну, неупереджену, а сайти це роблять по-іншому — спекулятивно, інколи накручують, ганяються за заходами (хостами), за кількістю відвідувачів, і, відповідно, дуже важко зберегти цей баланс. Сучасні інтернет-ресурси взагалі дуже своєрідні. Заходи сайту мають у собі спекулятивну складову, яка інколи може сягати 60-70%, а то й 80%. Це — так звані накрутки, причому позазаконного в цьому нічого немає. Технологічно основний принцип будь-якого ЗМІ не тільки вміти подати, але й поширити інформацію. Саме по собі агентство чи будь-яка газета не може існувати, тим більше у такому динамічному секторі як інтернет.

— На ЗІКу, як і на інших львівських новинних онлайн-ресурсах, практично відсутня реклама (якщо не враховувати банерну рекламу в рамках участі в партнерських програмах по обміну відвідувачами). За що ж живуть наші онлайн-видання?

— Є такі речі, які називаються інформаційною підтримкою, яка може приносити певні кошти редакції. Це може бути політична чи комерційна реклама з офіційно підписаними договорами. Ми вважаємо, що офіційна підтримка здатна принести дуже суттєве фінансування редакції.

Як це не дивно, нам допомогла криза. Суть у тому, що закрилося дуже багато газет, які не витримали і конкуренції, і витрат (папір, друк, розповсюдження), що дуже сильно вдарили по кишені власників та комерційних відділів структур. Це нелегко витягувати у звичайний час, тим більше в кризу. Тому, після того, як сталось потрясіння на газетному ринку, все більшу і більшу вагу починають набувати електронні ЗМІ. Вони потребують менших витрат, вони динамічніші. Навіть для того, щоб побачити рейтинг (що читає той чи інший читач) в газеті, мені треба замовити дороге соціологічне опитування, а в інтернет-ресурсі я це можу бачити кожного дня чи, навіть, щохвилини. Я це бачу, оцінюю і тим чи іншим чином можу корегувати цю діяльність, акцентувати увагу на тому, що потрібно читачу, і – що цікаво – це зовсім безкоштовно.

Власне, після того, коли сталася криза, підприємства, комерційні організації та політичні партії все більшу увагу почали звертати на сайти, онлайн-ресурси, які присутні і у Львові, і в інших місцях, які не гірше за газети дають віддачу і працюють достатньо ефективно, тим більше, зважаючи на суцільну інтернетизацію нашого населення.

— Ваше агентство продукує за день рекордну (як для львівських онлайн-видань) кількість новин, відвідуваність також «зашкалює», проте уже певний час тримається близько 10-12 тис. хостів на добу. Що далі? Як далі агентство планує розвиватись?

— Майбутнє ЗІКу – це якісні, рейтингові, резонансні новини. Кількість зараз не настільки потрібна, це не дає того ефекту, що раніше. Зараз одна чи дві інформації можуть дати половину хостів. Я не кажу, що не потрібно працювати на дрібного читача — ми все-таки залишаємось інформаційним агентством. Проте,  якщо є добрий ексклюзив, сильний ексклюзив, то ця інформація дуже швидко поширюється, її підхоплюють просто моментально. Інтернет настільки взаємопов’язаний, що добра інформація, буває, за півгодини поширюється по цілій країні, і, власне, саме в цьому напрямку потрібно розвивати сайт.

Другий напрямок розвитку ЗІКу, який я вважаю необхідним, це – портал. Цей крок дав би ще один поштовх. Потрібно зробити так, щоб читач, який зайшов сюди, залишився тут, тому що все, що дозволяють різноманітні мережеві агенції, це заводять на твій сайт читача. Проте, якщо читач не побачив на сайті очікуваної інформації, він йде з нього. Тому треба йти в сторону порталу, до якісної інформації з різних сторін (культура, політика, економіка, спорт...). Це дасть добрий ріст, навіть якщо він розтягнеться у часі на рік-два. Але це буде правильно. Спекулятивний етап ми вже пройшли, і це дало певний ефект. Зараз потрібно зробити все, щоб читач, який зайшов на сайт, знайшов на ньому те, що йому потрібно, і став нашим постійним читачем.

— Як у Вас складаються стосунки із власниками ЗІКу? Чи доводилось Вам ставити на сайт тексти, які, на Вашу думку як головного редактора, не варто було б ставити?

— Я працював у кількох медіа-структурах, і, звичайно, було по-різному. Редакційна політика існує будь-де, є певні правила, які ми визначаємо спільно з керівництвом редакції, комерційним відділом та колективом. У ЗІКу втручання в редакційну політику мінімальне. Завжди можна знайти спільну мову, тим більше власник практично не втручається в нашу роботу. Єдине, що його цікавить, — щоб структура була ефективною, мала добрі рейтинги та майбутнє.

— ЗМІ останнім часом стали дуже насиченими інформаційно, але сухими...  Мало аналізу, роздумів. Де поділись мислителі?

— Я вважаю, що є ЗМІ, які повинні бути мислителями, і є інші – інформаційні. Ми собі можемо дозволити подати оцінку тій чи іншій події, але в тексті є певний стандарт, якого потрібно дотримуватись в інформаційному повідомленні. Власне, аналіз роблять ті, хто має більше часу проаналізувати, подумати, співставити, охопити більші проміжки часу… Це можуть бути тижневики і т.д.

— Які зміни, на Вашу думку, можливі на місцевому ринку онлайн-медіа у короткостроковій перспективі?

— Навряд чи щось особливо зміниться. Майбутнє буде позначене президентськими виборами, можливо, ще парламентськими, воно буде якесь сумбурне і недостатньо зрозуміле.

Київські електронні ресурси мають більше технологій, які помалу до нас будуть приходити, ми тільки починаємо їх розуміти. Якщо брати регіональні медіа, то ще рік тому мало хто розумів, як можна розкрутити сайт в мережі, сьогодні ж спеціалістів у цій сфері хоч греблю гати.

— Як Ви ставитеся до ідеї надання інтернет-виданням статусу ЗМІ?

— ЗІК зареєстрований як засіб масової інформації з початку створення, ми працюємо легально.

З одного боку, Інтернет залишається місцем, де можна викинути без будь-яких для себе проблем різну «чорнуху». Чим часто користаються «нечисті на руку» люди.

З іншого - є люди, які достатньо давно працюють в інтернет-ресурсах, і вони категорично проти реєстрації. Причина в тому, що Інтернет залишався таким собі останнім «ковтком свободи», де можна було сказати більше, ніж в газетах. Зараз за кожне слово, яке не сподобалось якомусь політику чи комерційному підприємству, на газети почали подавати до суду. Інтернет-ресурси через неврегульованість їхньої діяльності законодавчо цього уникають, тому, якщо у них забрати ту свободу, яку вони мають, вони опиняться під певним ковпаком. Це буде дуже погано.

Напевно, з тими, хто викидає необ’єктивну «чорнуху», повинні працювати якісь інші, більш компетентні, органи. А Інтернет нехай залишається таким, як був.

— Ви раніше працювали переважно у друкованих ЗМІ. Зараз стежите за місцевою пресою? Якої Ви думки про її нинішній стан?

— Є такий період, коли ринок ЗМІ звужується, і, відповідно, коли розширюється. Звуження означає, що кількість видань зменшується. Зараз якраз період звуження, зважаючи на кризу, і така ситуація залишатиметься ще як мінімум рік-два. Звичайно, будуть з’являтись проекти-одноденки, пов’язані з виборами, але назвати їх стабільними проектами навряд чи можна. Зараз багато спеціалістів переходять  в електронні ЗМІ, дехто взагалі перекваліфіковується на інші спеціальності. Сьогодні тримаються на ринку загальноукраїнські ЗМІ, які мають офіси в Києві і за рахунок того виживають в цих умовах.

— Чи потрібна журналісту освіта за фахом? Чи дають українські ВНЗ якісну освіту журналістам? Як Ви як редактор оцінюєте якість знань нинішніх випускників журфаків?

— Як на мене, проблема у самій системі освіти. Справа в тому, що ця освіта є трохи відокремленою від практики. Жоден навчальний заклад не зробить тебе журналістом, якщо ти сам цього не хочеш. Журналіст повинен вчитися самостійно і багато працювати. За кордоном, наприклад, людину, яка є спеціалістом у сфері економіки, запрошують як фахівця в газету. Уже після цього вона вивчає журналістику. Те, що він пише, читають люди-економісти, вони це розуміють, тому можуть оцінити матеріал, взяти щось з нього. У нас все навпаки: якщо ти хочеш бути журналістом в економіці, то повинен сам це вивчити або ж здобувати другу, економічну освіту. 

Якщо людина дійсно хоче бути журналістом, вона знайде собі місце. У «вузі» студентів вчать вчитися, а все решта треба опановувати самому все життя і йти до поставленої мети.

Розмовляла Катерина Кожан, «Прес-Центр»