Не кричіть: «Вовки!»

Логотип газети «Експрес»

З ситуації навколо львівської газети «Експрес», щонайменше, не варто робити передчасних і безпідставних висновків

Так званий радикальний журналістський протест колективу львівської газети «Експрес», що полягав у перекриванні траси Київ - Чоп, спрацював блискуче. Представники виконавчої і законодавчої влади наввипередки кинулися шукати й карати винних в утисках свободи слова у Львові.

Інколи турбота наших можновладців зворушує так, що сльози заважають говорити. Це ж треба - парламентський комітет звертається, вимагає від Генпрокуратури, МВС і навіть уповноваженого Верховної Ради з прав людини розібратися. Про долю журналістів турбується особисто народний депутат України Олена Кондратюк. У Верховній Раді збираються створити тимчасову слідчу комісію щодо тиску на журналістів. Справу беруть на контроль віце-прем'єр Сівкович і міністр внутрішніх справ Могильов. А місцева міліція створює прецедент, якого ми так довго чекали, порушивши кримінальну справу за статтею 171 Кримінального кодексу України (перешкоджання журналістської діяльності), дотепер настільки ж малодоступною для ображених і побитих журналістів, як міфічна квітка папороті. Дякуємо, дякуємо за увагу, любі наші обранці! 

«Телекритика» не має наміру навішувати ярлики, визначаючи в цій історії правих чи винних. Предметом занепокоєння є одностайна беззастережна некритичність, із якою поставилися до цієї історії колеги.

До влади питань немає: вона хоче сподобатися й обрала для цього легкий спосіб. Вона не може ні знайти замовника вбивства Ґонґадзе, ні вибити компенсацію рідним Тараса Процюка, ні покарати хоч якось бодай одного з мандатоносних мордобойців, які нападали на журналістів. А ось демонстративно відреагувати на вимоги провінційної газети, і то не десь, а у Львові, де цю нову владу не надто толерують, - це блискучий хід. До того ж від самого початку історія поширювалася в інтернеті та ЗМІ як вірус, і то саме в тлумаченні газети «Експрес»; усі бачили відео, де мент-хам розпускає руки і перешкоджає журналістській діяльності, й читали, як дітей залишили без батька й матері. В такій ситуації пояснювати, що претензії податкової міліції навіть не до самої газети, а до її директора були обґрунтованими - вкрай невигідно, все одно не повірять. Легше - попросити податківців знайти собі іншу жертву, винести слідчому-хаму догану і представити це в медіа як свідчення небаченого демократизму.

До речі, якщо це прагнення влади справді системне, «Телекритика» готова допомогти - надати докладний перелік осіб, щодо яких варто, відновлюючи справедливість, порушити кримінальну справу за статтею 171. Серед них Олег Калашников, Дмитро Шенцев, Петро Лебідь, Вадим Колісниченко, комуніст Олександр Ткаченко та інші не менш шановані новою владою журналістоненависники. У разі, якщо пропозиція зацікавила, пишіть на редакційну адресу чи телефонуйте.

Бог із нею, з владою. Я не можу зрозуміти логіки колег:

- блогерів, які масово й бездумно поширювали передруковану з «Експресу» інформацію з відеороликом як свідчення «наступу на свободу слова», з коментарями на зразок «почалося!»;

- журналістів, які републікували ту ж інформацію й навіть не звернули увагу на низку дуже дивних подробиць, як-от відмову «Експресу» називати ім'я і прізвище затриманого директора «А.В.» («Телекритика» не відразу спромоглася довідатися, що це Андрій Вей), аргументовану тим, що це «приватна інформація»; те, що в матеріалі газети йдеться про міліцію, хоча насправді це податкова міліція; те, що на початку скандального відео на запитання «ви берете в мене інтерв'ю?» представник «Експресу» відповів панові Мельнику чітко: «ні», а отже, не був при виконанні службових обов'язків; і багато іншого, що мало би змусити спрацювати здорову професійну недовірливість і спонукнути бодай спробувати розвідати, що ж там за історія з газетою «Експрес». Зауважу, що «Експрес» за стилістикою є близьким до жовтої преси, тож дослівні передруки публікації «Міліціонери залишили без опіки батька й матері 5-місячну дитину!» з усіма перлами на кшталт «просимо відвідати інтернет за адресою» в серйозних онлайн-виданнях виглядали дикувато;

- громадських захисників журналістів, зокрема Київської незалежної медіа-профспілки, яка відразу «вписалася» за «Експрес», не зробивши навіть мінімальної спроби перевірити, чи справді має місце тиск на газету, чи, можливо, її менеджер намагається захиститися редакційним посвідченням від відповідальності за порушення закону. Хоча, наскільки мені відомо, керівництво КНМП відразу застерегли, що в цій історії все не настільки очевидно, як видається на перший погляд. Відеоролик виявився достатнім доказом вини правоохоронців і, відповідно, правоти газети. Нині на захист «Експресу» виступили вже й «Репортери без кордонів».

Та й справді, яка різниця, чи затримали «громадянина А.В.» - директора газети, себто одиницю геть не творчу, - через викривальні публікації «Експресу» чи через ухиляння від сплати податків (на суму понад 2,5 млн гривень, як стверджує Костянтин Стогній) якимось іншим підприємством (на цьому наголосив уже сам Андрій Вей)? Справді, хіба може директор газети ухилятися від сплати податків? Явна інсинуація.

Хоча сьогодні з'явилась офіційна заява ДПА у Львівській області: за інформацією Zaxid.net, «у провадженні слідчого відділу податкової міліції від 18 березня 2010 року знаходиться кримінальна справа щодо ухилення колишнього головного бухгалтера ТОВ "Видавнича група "Експрес" від сплати податку на прибуток до бюджету в сумі 2,6 млн грн. Приводом та підставою до порушення кримінальної справи стали неодноразові відмови судів різних інстанцій у задоволені скарги керівників товариства щодо скасування податкового повідомлення-рішення про стягнення нарахованої суми». Отже, йдеться саме про газету «Експрес». Натомість «смольний» радикальних протестантів розіслав прес-реліз «В "Експресі" спростовують податківців»: «Бездоганність податкового та бухгалтерського обліку товариства підтверджена позитивними щорічними висновками міжнародної аудиторської фірми "Делойт енд Туш" за відповідний період. Серед інвесторів товариства провідні фінансові установи та виробники поліграфічного обладнання США, Швейцарії, Швеції, Німеччини, інших країн. Відсутність податкового боргу підтверджується також довідкою наданою ДПІ у Яворівському районі Львівської області. Ми знаємо, що колишній головний бухгалтер підприємства сьогодні працює директором у редакції газети "Експрес", що публікує критичні матеріали про місцевих керівників державних та правоохоронних органів. Однак, вважаємо, що це не достатній привід кидати тінь на бездоганну репутацію підприємства. У зв'язку із цим вимушені звернутися у суд за захистом ділової репутації підприємства і оцінюємо наші збитки на сьогодні у суму, що складає 12 мільйонів гривень». Питань до газети та цієї історії загалом стає ще більше, як і фактів, що потребують ґрунтовної перевірки...

Яка різниця, міліціонерами чи податківцями були ті, хто спершу затримали пана Вея, а потім у не вельми чемний спосіб відмовлялися спілкуватись із представниками газети? Всі вони мєнти погані. Якщо проаналізувати початкову публікацію «Експресу», неважко прийти до висновку, що її автори обачливо уникають конкретики, називаючи своїх опонентів «міліціонерами» і вживаючи назви на зразок «слідчий відділ на вулиці Стрийський», які вводять читачів в оману. Очевидно, авторам дуже не хотілось, аби в публікації фігурувало слово «податкова»; приховати ж місце конфлікту, зафіксованого на відео, було неможливо, оскільки будівлю податкової впізнає кожен львів'янин.

Навіть відео, яке демонструє гидке хамство правоохоронців, викликає низку запитань. По-перше, якщо людина, яка розмовляє за кадром із слідчим Мельником, була журналістом при виконанні професійних обов'язків, тоді за фразу «утріться, бо я розумію, що ви поснідали, але треба ж за собою стежити», яку цей журналіст зневажливо кидає слідчому на початку відеозапису - і ще до початку конфлікту - його слід було б негайно перестати таким уважати. Це враження доповнюється фразою «ти не мужчина!», кинутою редактором слідчому після сцени рукоприкладства. Знов-таки, якщо ми є свідками суто чоловічої розбірки, то до чого тут журналістська діяльність?

Не слід відкидати й політичне підґрунтя цієї історії, зважаючи на інтегрованість «Експресу» та її головного редактора в місцеві політичні процеси, зокрема історію протистояння з лідером львівської обласної організації «Батьківщина» Іваном Деньковичем, який ще недавно воював із газетою через публікацію антитимошенківського компромату. Нині місцевий БЮТ у числі перших виступає на захист «Експресу». Не насторожує?

Висновки ж про «наступ нової влади на свободу слова» з цих подій, навіть якщо беззастережно вірити версії «Експресу», є повною нісенітницею. Ніяких «донецьких» у цій історії, як бачимо, немає, як жертви «наїзду», так і його виконавці - щирі помаранчеві галичани. Правоохоронці цікавляться справами головного редактора газети Ігоря Починка - він, звісно, називає це політичним тиском і фальсифікаціями, - не перший рік. «Телекритика» не має жодних підстав для спростування чи підтвердження тієї чи іншої версії, тому не заглиблюватиметься в подробиці. Однак, незалежно від того, хто правий і хто винний, історія ця досить давня. Як і практика перевищення правоохоронцями своїх повноважень, яка процвітала в Галичині й по всій Україні як за Кучми, так і за Ющенка. Зрозуміло, що багатьом хотілося б прив'язати черговий випадок із «донецьким бєспрєдєлом» (ну, і як тут не згадати про клятих противсіхів, завдяки яким ми маємо такого президента і такого прем'єра), але, принаймні, журналістам і правозахисникам слід бути обережнішими в побудові причинно-наслідкових зв'язків.

Без сумніву, в історії з «Експресом» варто й необхідно розібратися. Покарати винних як у перевищенні службових повноважень, так і в несплаті податків або якихось інших неподобствах, якщо це буде доведено. Але історія з «Експресом» не належить до тих, на які громадянському суспільству та журналістській спільноті варто реагувати так однозначно й передбачувано. Попри незаперечність факту, що влада наша корумпована, а правоохоронці геть знахабніли, незаперечним є також факт, що журналісти та інші співробітники медійних підприємств не є святими й деколи вчиняють правопорушення. Й від спроби захиститися від відповідальності за справді скоєне правопорушення за допомогою статусу журналіста чи співробітника ЗМІ медійна спільнота повинна дистанціюватись, як від зачумленого. Бо це той крик: «Вовки!», який після кількох повторень позбавить нас надії на те, що влада колись буде реагувати на справжні кричущі випадки перешкоджання професійній діяльності журналістів.

Отар Довженко,

«Телекритика», 16.04.2010