Меню
Журналісти влипли в джинсу | |
 Фото: italianshoes.in.uaУкраїнські мас-медіа у пост-кризовий період продовжують грішити джинсою, хоча нагальної потреби в цьому вже немає, переконані експерти. Сьогодні в Прес-клубі відбулося засідання на тему «Особливості джинси на початку 2011 року та нові тенденції у її поширенні». ОСОБЛИВОСТІ ДЖИНСИ Отар Довженко, журналіст, «Телекритика»: — Якщо дивитися у всеукраїнському вимірі, то тема джинси зараз не є найгострішою, бо її витісняють дещо похмуріші, загрозливіші явища. Це є прямий, безпосередній, вже НЕ економічний диктат з боку наділених владою спеціальними повноваженнями людей. Те, що ми бачимо з перетворення економічної моделі джинси, насправді дуже бурхливо відбувається з останніх виборів президентських. Що стосується висвітлення політики та макроекономіки, то на зміну тенденції загальнодоступного ресурсу замовних публікацій, приходить таке централізоване замовлення публікацій чи сюжетів тими, кому це вигідно. Тут я завжди цитую В’ячеслава Піховшенка, який говорив, що коли журналісту приходив «темник», то він міг його не виконати, обійти, шукати шляхи, щоб найлегшим чином мінімізувати шкоду. А коли журналісту просто кажуть: «Люби владу і зроби це в будь-який спосіб. Здивуй нас і покажи, як ти можеш бути корисним», то тут він вже мусить викластись на повну і трапляються якісь жалюгідні прояви щось зробити. Тобто явище джинси має економічну та етичну природу. Економічна сторона коріниться в тому, що український медіа-ринок будувався не за бізнесовими моделями, тобто медіа в Україні зазвичай створюються не для того, для чого мають створюватись. Вони засновуються для впливу на електорат, як іміджевий аксесуар багатих людей, під впливом якихось фантастичних теорій про те, що рекламний рикнок буде рости. В результаті медійний ринок «перегрітий», реклами мало, ще й криза. Відповідно, немає умов, щоб у людей відбувся цей свідомісний зсув, як правило в менеджерів і власників ЗМІ. Варто зазначити, що комерційної джинси на телебаченні є порівняно небагато, проте вона абсолютно переважає в друкованих ЗМІ. Це нормальне явище наразі, бо в політиків немає зараз бюджетів і їм немає з чого платити за свій імідж. Винятки становлять люди, які ведуть якусь боротьбу за посади. Етичний вимір полягає в тому, що люди намагаються робити вигляд, що джинса – це явище, яке для нас нормальне. Це елемент побутової корупції, яка є частиною нашого такого специфічного пострадянського життя. Політичну джинсу у нас також тотально виправдовують, мовляв, політики «вбухують» мільйони у вибори і треба їх якось освоїти, от журналісти їх і освоюють. Борис Потятинник, професор факультету журналістики ЛНУ ім. Івана Франка, кандидат філологічних наук: — Навіть газети, які вважають елітними в світі, на кшталт «Frankfurter Allgemeine Zeitung», «Die deutsche Zeitung», «The New York Times», та багато американських чи західноєвропейських газет, за даними дослідників, які намагались вивчити походження матеріалів в цих газетах, містять в собі від 30% до 60% матеріалів, які походять від прес-релізів та піар-матеріалів. Хочу навести приклад із каналу CNN, де зараз є така програма i-List. Там є кілька країн, серед яких і Україна, про які показують репортажі. Всупереч тому, що зараз знову в нас є загроза для Євро, міжнародні футбольні асоціації знов «махають Україні пальцем», там пройшов матеріал, що Україна чудово готується до Євро, все в нас прекрасно, пройшов також матеріал про те, що в нас процвітає феміністський рух і взагалі Україна дуже добре прогресує. В кінці цих роликів пише, що вони зроблені CNN разом з Укрїною. Тобто ця проблема є і вона є світового рівня. Юрій Шведа, політолог, доцент ЛНУ ім. Івана Франка, кандидат політологічних наук: — Вважаю, що економічний аспект в проблемі джинси є домінуючим. Якщо подивитися на західну журналістику, де це явище існує, але не в таких масштабах і формах, як у нас, то там кожне видання хоче отримати репутацію об‘єктивного, незалежного і непідкупного. І це не просто якісь моральні принципи - під це підведена економічна база, оскільки основою для процвітання видання є надходження від реклами, які забезпечують певною мірою незалежність видання і журналістів, які там працюють, і яким немає необхідності брати участь в речах, які ми називаємо джинсою, що є фомою додаткового заробітку. Якщо говорити про джинсу в Україні, то не може журналістика бути іншою, ніж є суспільство вцілому. Якщо ми говоримо про те, що в нас є економіка біла, сіра і чорна, то так відбувається і в усіх елементах суспільства, в тому числі й в журналістиці. Тому поміняти тут проблему окремо, автономно, не міняючи ситуації в країні, неможливо. Що ж стосується конкретних прикладів, то пригадую не так давно, три-чотири роки тому, ворогом преси №1 у Львові був Любомир Буняк, який виганяв з прес-конференції Богдана Куфрика. Це були просто нечувані речі і, здавалось би, при такій поведінці чиновника, для нього всі шпальти газет, та студії радіо і телебачення мали б бути закриті. Тим не менше, на всіх каналах сьогодні йдуть його репортажі, новини про нього. Для мене це є дивна позиція і стосується вона, насамперед, корпоративної, журналістської етики та солідарності. Роман Шостак, керівник медіа-проектів ЛОГО «Львівський прес-клуб»: — Мені здається, ми трошки сором‘язливо обходимо дві проблеми: це стосується заробітку журналістів та їх професійної підготовки. Звичайно, якщо журналіст отримує таку ж зарплатню, як офіціант, то в нього мають бути і чайові. Інша проблема полягає в підготовці журналістів. Технологи, які розробляють факт, чи, скажімо ту крапку великого вибуху джинси, працюють настільки професійно, що інколи журналіст, через своє незнання, або брак досвіду, не може визначити, як джинсу. ЯК СТАВИТИСЬ ДО ДЖИНСИ? Отар Довженко: — Одна людина продає підробні кросівки за 10 грн. і не приховує, що це підробка, Китай. Люди хочуть – купують, не хочуть – не купують. А інша людина намагається «просунути» підробні ліки, від яких хтось помре, яи парашут, який не відкриється. Тобто треба все-таки дивитися: джинса має такий вигляд, наприклад, як рубрика «цікаво знати» у одній із газет, де пише: найшвидша тварина – гепард, найшвидша пташка – колібрі, а найшвидший інтернет – такий-то, це швидше смішно і примітивно, ніж серйозно. Я думаю, що нічого страшного в цьому немає, хоча і честі тим людям, які подібне ставлять в газету не робить. Але коли мова йде про речі, які можуть нашкодити людині, чи вбити її, то це вже можна назвати злочином і люди, які подібне роблять, мусять нести покарання. Роман Шостак: — На мою думку, зважаючи на реалії суспільства в якому ми живемо, до джинси треба ставитись з гумором. Я проти того, щоб до журналістів застосовувались суворіші рамки, ніж до чиновників. Нагадую, що ми досі не можемо прийняти антикорупційний закон про декларацію доходів вищих посадових осіб, суддів, прокурорів, державних службовців, податківців. Ми можемо прийняти декларацію про доходи журналіста і подивитись: бере він в когось 20 гривень чи не бере. Більше того, ми можемо його потім засудити і кинути до в’язниці. І тоді ми матимемо тероризований інормаційний простір, в якому не буде ні грама правди. Тому найбільна загроза, яка нині є в нашому суспідбстві не в джинсі, а в потрійній моралі, яка сьогодні є в нас. Якщо в радянські часи в нас була одна мораль на кухні. А інша на партійних зібраннях, то зараз ми маємо кілька моралей: домашню, на роботі, за кавою, за столом президії. Ці моралі треба зводити під один знаменник, бо тільки тоді ми будемо мати однакових журналістів і читачів. ЯК БОРОТИСЯ З ДЖИНСОЮ Отар Довженко: — Варто зазначити, що з рекламним законодавством щодо джинси в нас проблеми немає. Проблема є з тим, що воно не виконується. Немає державного контролюючого органу в цій сфері, немає журналістського органу саморегуляції, які є в багатьох країнах. Це етичні ради, етичні комісії, які відстежують такі речі і кажуть «ви підписали етичний кодекс, але поставили джинсу, тому для вас жовта картка, наступна буде червона». Звичайно, проблема джинси не є глобальною для людини, яка продає пиріжки, але для журналістики джинса – це хвороба, яка роз‘їдає нас зсередини і заважає нам працювати ефективно та професійно. Борис Потятинник: — Вважаю, що одним із дієвих способів може бути моніторинг. Ця справа потрібна для того, аби сигналізувати, що є така проблема і з нею треба якось боротися. А протистояти цьому явищу найкраще, легалізувавши його. Згадаймо, що до 1954 року еротика - це було явище, прирівняне до порнографії – брудні картинки в китайському кварталі, які розглядав дядько і боявся, щоб його ніхто не побачив. А Хью Хефнер в Playboy підняв це до рівня мистецтва, виставляв це в кіосках, тобто легалізував. Є різні способи легалізації і джинсу треба легалізувати максимально та якнайшвидше. Це стосується переважно комерційної джинси, але в політичних ток-шоу політик, певним чином, теж товар, і за розміщення цього товару треба брати гроші. Потрібно приймати закон також і про приховану рекламу шоу чи фільмах. Багато хто в українському медійному бізнесі вважає, що не потрібно платити великі податки в цій державі, бо невідомо куди вони йдуть, тому краще брати в конвертах, в кишеню. Але це часто створює нездорову атмосферу в колективах. Ще один спосіб боротьби з джинсою – це журналістські ініціативи. Якщо ЗМІ заявляє, що не робить замовних матеріалів, і насправді цього не робить, то це непогана реклама для читача, який шукає якісні матеріал. Роман Шостак: — Думаю, що однією з активних форм боротьби з джинсою, міг би бути такий ресурс, який за 20 років незалежності створив журналістський колектив: незалежний канал, незалежну газету, незалежне радіо. Цей ресурс міг би бути взірцем, щоб не треба було моніторити, які він бере замовні матеріали, а щоб був своєрідний ефірний, паперовий чи інтернет-взірець. Леся Бурбан, «Вголос», 01.02.2011 Ми в соцмережах: Facebook, Twitter, Google+, ВКонтакте 01.02.2011 | |
|
Перегляди: 2250 |
Рубрика: |
Ключові слова: | |
Схожі публікації:
|
©2008-2015 Прес-Центр Використовуючи матеріали з "Прес-Центру" не забувайте на нас посилатися |
Львівські новини Прес-Центрувімкнено
Copyright MyCorp © 2024 | 