Новий горизонт для новин - 2 (ДАЙДЖЕСТ)

Фото: focus.ua

(Закінчення. Початок — тут.)

3.

На противагу цьому, мої дослідження неприбуткового світу залишили мене у доброму настрої. Тут я виявив усі види захоплюючої діяльності. Більшість із того, що я відкрив, була приведено в рух редакційною статтею, яка з’явилася в Times наприкінці січня. Девид Свенсен [David Swensen], головний спеціаліст із питань інвестицій Фундації Єльського університету, і Майкл Шмидт [Michael Schmidt], їхній фінансовий аналітик, стверджували, що у світлі важкого фінансового становища газет вони повинні розглянути можливість власного перетворення на неприбуткові інституції, які існують на пожертви, як університети. "Пожертви, – писали вони, – збільшать автономію газет, і одночасно захистять їх від економічних сил, які руйнують їх тепер". Взявши як приклад Times, вони оцінили, що з відділом новин, який потребує для оперативної роботи більше ніж $200 мільйонів на рік, і з деякими додатковими адміністративними витратами газета потребуватиме близько $5 мільярдів пожертв. "Освічені філантропи повинні вжити кроків вже зараз або побачити те, як життєво необхідний компонент американської демократії відійде у небуття", – заявили вони.

Свенсен, широко відомий як експерт із питань університетського інвестування, цією статтею викликав шторм роздумів. На своєму блозі у The New Yorker, Стів Колл [Steve Coll] порахував, що (його колишній працедавець) The Washington Post потребуватиме пожертв у сумі $2 мільярди, і закликав Воррена Баффета виписати газеті чек на цю суму. У Вашингтоні сенатор Бенджемін Кардін [Benjamin Cardin] запропонував законопроект, спрямований на оздоровлення газет [Newspaper Revitalization Act], розроблений для того, щоб полегшити газетам за допомогою федерального закону стати неприбутковими організаціями, і Джон Керрі [John Kerry] зібрав слухання у Сенаті щодо того, як зберегти американські газети.

Дійсно, образ Times і Post, захищених величезними пожертвами, видається достатньо переконливим. На жаль, абсолютно нереалістичним. Перетворення цих газет на неприбуткові інституції вимагатиме від Зульцбергерів [Sulzbergers] і Грехемів [Grahams] добровільно відмовитися від своїх багатств. Навіть якщо вони будуть настільки налаштованим до цього, звідки надійдуть усі ці мільярди? Їх просто немає. У світлі драматичного падіння вартості власних інвестицій фундації Єльського університету пропозиція Свенсена видається двічі непереконливою.

Втім, висвітлюючи труднощі індустрії, стаття певним чином "викликала резонанс", – сказав мені Джон Торнтон [John Thornton], венчурний інвестор із Остіна, який став філантропом і підприємцем у сфері виробництва новин. Минулого року в пошуках інвестиційних нагод для вкладення в новинний бізнес Торнтон не міг знайти жодної. Золота ера комерційних новин, яка тривала з 1960 до 2005 року, і яка базувалась на поєднанні зростання населення з вибуховим зростанням реклами, здається, зникла назавжди. Що стосується журналістики, він прийшов до думки, що "ви не можете одночасно служити богу і мамоні". Стривожений стрімким зменшенням числа журналістів, які пишуть про техаську політику, Торнтон задався ціллю зібрати гроші для неприбуткового онлайн-сервісу. Він не зайшов надто далеко – аж поки не з’явилася стаття у Times.

У наступні місяці він зміг зібрати більше ніж $1 мільйон від багатих друзів, на додаток до $1 мільйона, які вклав сам, поставивши мету зібрати близько $4 мільйонів. За планом, Texas Tribune повинна почати свою роботу у листопаді. Вона вже переманила декількох топ-журналістів штату, включаючи Евана Сміта [Evan Smith], шанованого колишнього редактора Texas Monthly. Відтоді Торнтон став євангелістом, який виступає за некомерційність новин, закликаючи своїх колег-філантропів інвестувати в цю "успішну і вигідну справу", тому що задоволення від кращого висвітлення подій є таким високим.

Скот Л’юїс [Scott Lewis], виконавчий директор Voice of San Diego, поділяє його ентузіазм. Заснований у лютому 2005 року Базом Вуллі [Buzz Woolley], колишнім венчурним інвестором, стривоженим скороченнями, які мають місце у The San Diego Union-Tribune, цей заснований на громадських засадах неприбутковий веб-сайт пропонує щоденну дозу місцевих і регіональних новин і коментарів. 9 його професійних журналістів розкрили багато таємниць, включаючи існування таємної бонусної схеми у корпорації розвитку Сан Дієго. Все це він робить, користуючись річним бюджетом у $1 мільйон. "Якщо б ми могли отримати два або три мільйони, ми могли б зробити вражаючі речі", – каже Л’юїс, який на додаток до керування сайтом пише популярний політичний блог. І він вважає, що це достатньо реалістичне завдання. "Я впевнений, що репортаж може вижити і навіть процвітати за неприбуткової моделі", – сказав він. На сьогодні сайт отримує 40% своїх доходів від таких фундацій, як Knight Foundation і San Diego Foundation, 30% від великих донорів і решту від корпоративних спонсорів і менших донорів, які дають $50 або $100. Потенціал менших донорів давати більше є величезним, каже Л’юїс, додаючи, що "з нами зв’язуються люди зі всієї країни, які хочуть розпочати щось подібне".

За останні два роки подібні неприбуткові сайти виникли в містах-близнюках Міннеаполісі та Сент-Полі, а також Нью-Гевені, Сіеттлі, Сент-Луїсі і Чикаґо. Той самий підприємницький дух привів до стрімкого зацікавлення у журналістському розслідуванні, небаченому з часів Вотергейту. В якості стандарту тут виступає ProPublica, національна команда репортерів, які ведуть журналістське розслідування, підтримані добре забезпеченим клубом донорів, але також набуло поширення менших початківців, таких як Investigate West (який базується на околицях Сіеттлу), Watchdog Center (Сан Дієго) і Вісконсинський центр журналістських розслідувань [Wisconsin Center for Investigative Journalism] – всі вони шукають нагоди, щоб викрити корумпованих чиновників, корпоративні злочини та умови праці, що експлуатують людину. Журналістські розслідування привернули увагу національних шкіл журналістики, а інституції, присвячені навчанню та нагляду за такою роботою, були засновані в Бостонському університеті, Американському університеті (Вашингтон), Університеті ім. Брандейса та Колумбійському університеті. Шейла Коронел [Sheila Coronel], яка очолює центр у Колумбійському університеті, каже, що цього року на 15 місць у її класі претендувало 120 студентів – це число зросло удвічі порівняно з минулим роком – розвиток, який вона приписує новій хвилі ідеалізму серед американської молоді.

На початку липня представники двох десятків таких центрів зустрілися в Покантіко, маєтку Рокфелерів у Таррітауні, штат Нью-Йорк, для того, щоб обговорити шляхи співпраці. У прийнятій одноголосно резолюції вони зобов’язалися заснувати "вперше, за всі часи, Мережу журналістських розслідувань [Investigative News Network] по всій Америці" з місією "сприяти журналістським розслідуванням найвищої якості та тримати тих, хто є при владі, підзвітними на місцевому, національному і міжнародному рівнях". Слідуючи цьому, тепер окремі підкомітети вивчають шляхи посилення співпраці у веденні розслідувань, публікації роботи у мережі і – що найважливіше – гарантуванні фінансування. "Я тридцять років займаюсь журналістськими розслідуваннями, – каже Чарлз Л’юїс, засновник Центру суспільних чеснот [Center for Public Integrity] і архітектор нової мережі, – і це найцікавіший час, який я коли-небудь бачив".

"У неприбутковому світі є великий пул грошей – нам необхідно подумати і знайти можливість скористатись ним", – каже Джоел Крамер, засновник побудованого на громадських засадах сайту MinnPost у Міннеаполісі–Сент-Полі, який наголошує на тому, наскільки великим викликом є зробити так, щоб працювала система інтернет-новин. "Навіть на неприбутковому сайті ви повинні знайти способи, як заробити достатньо грошей, щоб покрити витрати". Станом на сьогодні у фінансуванні неприбуткової журналістики лідирувала Knight Foundation під керівництвом колишнього видавця Miami Herald Альберто Ібаргуена [Alberto Ibargüen], з додатковою підтримкою від Фундацій Карнегі, Форда, МакАртура та Інституту відкритого суспільства Джоржа Сороса. Бенджамін Шут [Benjamin Shute Jr.] з фундації братів Рокфелерів [Rockefeller Brothers Fund], який надав місце для зустрічі у Покантіко, каже, що багато фундацій проявляють інтерес, але застеріг, що більшість із них не бачать себе у підтримці бізнесу. Вони – як підприємливі венчурні інвестори: їм подобається започаткувати якусь справу, але тоді вони хочуть, щоб ця справа почала сама заробляти на себе. Принаймні значна частка доходу має надходити з інших джерел.

Коли справа доходить до культивування таких джерел, кожен звертається за порадою до однієї організації – Національного публічного радіо [NPR]. У час, коли не тільки газети, але й комерційне радіотелемовлення переживають важкі часи, NPR процвітає. У 2008 році її тижнева кумулятивна аудиторія щоденних новинних шоу зросла на 9%, до рекордних 20,9 мільйонів слухачів. Хоча воно також є вразливим до економічного спаду – у грудні 2008 року воно скоротило 64 робочих місць, або 7% своєї робочої сили, і у квітні NPR скоротило ще тринадцять позицій і оголосило п’ятиденну відпустку для всіх працівників, які залишились, – NPR є достатньо динамічною, щоб підтримувати 17 закордонних бюро і ще 19 у країні. Для того, щоб тримати їх всіх на плаву, воно бере гроші з декількох джерел: своєї фундації, пожертв юридичних осіб-спонсорів і комісій із понад 860 радіостанцій-членів за використання його продукту, з яких всі є некомерційними. Цей останній потік є найбільшим, що становить до 43% загальних доходів. Більшість із цих грошей отримано від слухачів під час цих набридливих тижневих закликів до пожертв [pledge drives]. Якщо коротко, NPR переважно підтримують ті, хто власне і споживає її продукт, – величезна перевага в часи анемічної реклами.

NPR планує амбітну кампанію зі збільшення можливостей репортажу своїх станцій-членів. "Ми намагаємося зібрати гроші від імені не тільки NPR, але й журналістів на місцевих радіостанціях – для того щоб підняти рівень репортажу, як на радіо, так і в мережі, та покращити висвітлення подій, які не в стані висвітлювати місцеві газети", – сказала мені Вівіан Шиллер [Vivian Schiller], виконавчий директор NPR. Врешті-решт, каже вона, NPR сподівається поєднати ці станції у національну мережу, яка буде прив’язана до її веб-сайту. Здійснити це буде дорого, каже Шиллер – виробництво новин на багатьох публічних радіостанціях є примітивним, "але не таким, – додає вона, – дорогим, як започаткування всього з нуля – ми не потребуємо цегли і бетону".

Слухаючи Шиллер, я почав собі уявляти контури нового типу системи виробництва новин у США, системи, коріння якої у публічних радіостанціях є майже в кожному місті та графстві країни. Якщо здатність цих станцій збирати новини буде по-справжньому зміцнена, вони змогли б допомогти заповнити прогалини у висвітленні місцевих подій, викликані зменшенням тиражу щоденних газет. Вони могли б також забезпечити вузли співпраці для всіх цих інноваційних веб-сайтів у мережі: і для прибуткових, і для неприбуткових.

У свою чергу, ці станції і веб-сайти могли б укласти угоду зі щоденними газетами. Функції збору інформації цих газет не можна чимось замінити, але в міру того, як скорочується їхній персонал, вони могли б отримати цінну допомогу від співпраці з неприбутковими організаціями. Мережа може також забезпечити дах для всіх цих інноваційних підприємливих блоггерів, користуючись їхнім даром до підбурювання, збурення і гніву, а також простір для нежурналістських неурядових організацій, таких як Human Rights Watch і National Security Archive [неурядова дослідницька організація при Університеті Джорджа Вашингтона. – Z], які проводять свої власні розслідування і ведуть документацію. Насамкінець, якщо PBS [Public Broadcasting Service – Громадська телевізійна служба – громадське телебачення США. – Z] збереться розширити свою діяльність та поєднати її більш тісно з NPR, може, врешті-решт в Америці з’явиться по-справжньому національна некомерційна система виробництва новин, споріднена з BBC.

Америка ніколи не матиме BBC. Урядового фінансування в нас немає. Хоча те, що ми дійсно маємо, то це неймовірне зростання ентузіазму та ініціативи, що в еру Інтернету важить більше, ніж передавачі та друкарські машини. Відступ гігантських корпорацій і конгломератів створює нагоду для появи нової структури. Буде видно, чи ці фундації, багаті донори і споживачі новин проявлять ініціативу для того, щоб підтримати їх (неприбуткові веб-сайти і публічні радіостанції вартують того, щоб на них звернули увагу, фактично, вони частково субсидовані державою – через податкові знижки, які надаються грантодавцям, та пожертви, які роблять на їх користь).

Вікно для нагоди не буде відчинено безкінечно. Напоготові причаївся потенційно новий клас медіа-гігантів. Google, Yahoo, MSNBC і AOL – всі вони мають величезні ресурси, що можуть профінансувати новий олігополістичний наступ на мережу. Шейла Коронел [Sheila Coronel], яка керувала центром журналістських розслідувань на Філіппінах перед тим як викладати у Колумбійському університеті, бачить паралелі між тим, що відбувається тут, і тим, що мало місце там після падіння Маркоса. В міру того, як старі медіамонополії втрачали владу, зграя менших гравців рвонула вперед, пропонуючи новий плюралізм голосів. Проте, незабаром багаті та могутні повернули собі контроль, і ці нові голоси було заглушено. "Є історична нагода створити некомерційний сектор у медіа у США", – каже Коронел:

"Але, зі свого досвіду, переживши подібного роду перехід від контрольованих до вільних ЗМІ після падіння диктатури, я знаю, що вікно для нагоди є вузьким. Нам необхідно скористатися моментом зараз, тому що якщо старий лад почне повертати свої позиції, мине багато часу, поки такий момент настане знову".

Майкл Месінґ,

The New York Review of Books, Volume 56, Number 14, 24.09.2009

Зреферував Михайло Мишкало, Zgroup.com.ua