«Добре, що Янукович утискає права журналістів»

«Реклама та збут мене це ніколи особливо не цікавило. Зрештою, як і більшість сучасних журналістів. Усі думають, що це прикольно, що я такий класний, я пишу статті, я з Ющенком жменькаюся, або ще щось таке. В мене є журналістське посвідчення і ще якісь там штуки, я крутий. А там нехай хтось заробляє на газету».

«…У нас коли журналіст каже, що він пише про політику, то це як правило означає, що він взяв коментар в Колесніченка, який сказав, що "Свобода" – це фашисти, а потім взяв коментар у Тягнибока, який сказав, що Колесніченко – шовініст і так далі».

«…Якщо ти хочеш робити газету чесною стосовно свого читача, то це абсолютно можна робити і при цьому ще й заробляти гроші».

«В мене є окреме ставлення до цієї боротьби за захист української мови. Наш народ, взагалі, любить боротись за абстрактні речі, бо як можна знищити українську мову? Українська мова помре тоді, коли помре останній її носій. Але боротися за неї класно, бо завжди можна сказати, що ми захистили українську мову. Або ми за неї кладемо життя і так далі. Гривнею треба боротись за українську мову».

«Проблеми Львова у тому, що дуже багато журналістів відстоюють інтереси свого власника, а не інтереси професії. Але цю проблему можна вирішити. Така ситуація виникла внаслідок того, що журналістське середовище у Львові (та й у цілій Україні) є дуже різношерстим і там є дуже багато зайвих елементів. Я маю на увазі такі довкола журналістські професії, як працівник прес-служби, піарник. Вони начебто медійні професії, але до журналістики не мають жодного стосунку. Людина може мати журналістську освіту, вона може мати досвід роботи у ЗМІ, але працівник прес-служби – не журналіст. В нього інший замовник послуг. В нього зовсім інша мета».

«…Основна проблема журналістів у тому, що немає солідарності. Це не проблема журналістів навіть, це проблема суспільства. Те, що люди голосують за пачку гречки, частка відповідальності лежить на журналістах. Бо вони не пояснили нормально, не втовкмачили в голову пересічного громадянина про те, що це ницо, що громадяни так не поводяться. Це все питання просвіти. У нас немає просвіти».

«Людина, яка колись працювала журналістом, але вирішила балотуватись на посаду нардепа не є журналістом. Це не є якесь народне звання. Це є професія. Якщо ти працюєш і заробляєш собі цим на життя – ти журналіст. Якщо ти йдеш у політику – ти не можеш бути журналістом. Ти політик і це несумісні речі».

«Після так званої Помаранчевої революції журналістику з головою захлинула джинса. Все те, що журналісти захищали ціною власного здоров'я за часів Кучми, все те вони дуже швидко продали за часів Ющенка. Це просто якесь мракобісся було з джинсою. І це вважалося нормальним».

«Дуже важливо зробити журналістів на один день рекламними агентами, щоб вони зрозуміли те, як працює газета, як вона заробляє. Бо у нас більшість журналістів це люди закриті, типу я там капєц творчий чувак, я пишу геніальні статті, а ви давайте їх продавайте».